«Біля братських могил
Не рідшає стрій
Кличе Вічний вогонь.
Плин років не порушить...
Хоча знову поменшало
Срібних сивин,
В серці пам’ять живе,
Зігріваючи душі»

Пам’ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, і не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над нацизмом. Пам’ять... Це не просто частина історії. Пам’ять — це наша совість, біль, наша гордість.

8 травня — День пам’яті та примирення. Мільйонам людей назавжди врізалися важкі дні війни. Чорною тінню нацистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалилися вони на нас.

Для України Друга світова війна — національна трагедія. За цей час загинув кожний шостий громадянин, в руїни і згарища перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Скільки горя, мук, крові, життів людських за цими цифрами. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття.

Це все було... Були німі кургани, війна ішла не на життя, а на смерть.

Як сиві Дніпрові води, збігають роки. Журавлиними ключами відлітають у далекий вирій дні. А навкруги вирує вічне життя...

Про подвиг безіменний всього не вимовить словами, лиш тільки серце може розказати, але воно, на жаль, не має мови, лиш має біль. На жаль, наша війна за велику перемогу ще не завершилась. З березня 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни. Тисячі наших хлопців-патріотів зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

Ми — українці! Ми пережили найстрашніші трагедії у світовій історії, які коштували мільйонів життів, і залишилися жити на своїй землі, відновили на ній свою державу. Це означає, що ми здатні перемагати.

Ми пам’ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.

Ми свято шануємо пам’ять усіх,
Хто власним життям нашу юність зберіг,
Хто впав за свободу у грізну годину,
За землю священну, за Україну!