Історія українського народу, його ментальність та особливості культури нерозривно пов’язані з творчістю. Одним із чудових витворів нашого талановитого народу є вишивка, що значною мірою характеризує матеріальну та духовну культуру України. Давна українська вишиванка служила як прикрасою так і оберегом, а ще й своєрідним документом, за яким можна було визначити з яких країв родом власник вишиванки. Наші предки вірили, що вишита сорочка оберігає людину від недобрих думок і заздрісних поглядів поганих людей.

Цьогоріч 21 травня в Україні відзначатимуть День вишиванки — символу приналежності до роду та нації, ознаки українськості, яка вирізняє українця у багатомірному, багато-вбраному глобалізованому світі.

«Ой на Дунаю, на бережечку,

Стояла золота корабійка,

В тій корабійці красная панна: Шила брату вишивала кошульку.

На ковнірці — зоря й місяць,

На пазушках — райскії пташки,

На рукавцях — сивці-голубці,

А на придолі — тури й олені...»

Вишиванка — сорочка прикрашена орнаментованою вишивкою. Важлива складова українського національного вбрання. Поділяється на жіночі й чоловічі сорочки. Має спільне походження з вишитими сорочками слов’янських народів Східної та Центральної Європи. Від часів середньовіччя традиційно носилася як повсякденний та святковий одяг. З ХХ століття носиться окремо, разом з костюмом, як святковий, патріотичний та культовий одяг. Традиційна вишивка сорочок має оберегове значення й різниться залежно від регіону. Дизайн вишиванок увійшов до новітнього одягу, як то футболки, сукні, блузки, краватки тощо.

Основними рисами традиційної української сорочки є білий колір, розріз пазухи по середині, крій «до уставки», вишивка. Різниця між сорочками різних суспільних станів була не в крою, а в матеріалі та оздобленні. Так сорочки виготовляли з лляного полотна, плоскінного або матірки. Вищі стани суспільства (шляхта та козаки) шили сорочки також з кисеї (серпанку) або шовку. Сорочка до уставки (зі зборами) була міщанською (шляхетською), та переважала на усій лівобережній Україні, а також на Волині, на Поліссі, на Поділлі, на Лемківщині. Сорочка цього покрою поширена також і в білорусів. Чоловіча сорочка з поликами, зборами та відкладним коміром притаманна також полякам (кошуля) і чехам.

Для жінок як правило використовувалaся для пошиття сорочок плоскінна двадцятка. Лляне полотно вважалося кращим за якістю. Якщо сорочка мала підточку, то вона могла шитися з грубшого полотна — з матірки. Грубе матірчате полотно під назвою «кожух» вживалося для пошиття чоловічих сорочок на Дніпропетровщині. Козаки використовували для пошиття сорочок і привозне полотно, а також серпанок і шовк.

Орнаментація українських сорочок органічно поєднанна з кроєм, тому часто важко розрізнити прикрасу від спосібу зшивання, що часто виконує подвійну функцію. Так наприклад рукава чоловічих сорочок на Полтавщині та Дніпропетровщині пришиваються до станка спеціальною мережкою. Такими ж є і чернігівські розшивки червоною та синьою заполоччю. На Поділлі усі шви як чоловічих так і жіночх сорочок з’єднані мережкою. Перехідними від швів до оздоби є мережки, найпростішою формою яких є рубець. Кількість оздоблень на сорочці залежить від того чи це буденна чи святкова сорочка. Основними способами виконання орнаменту були: занизування червоною заполоччю переважно геометричним орнаментом (Полісся), підбір червоною та синьою заполоччю геометризованим рослинним орнаментом (Київщина, Чернігівщина), вирізування та настил білими або сировими нитками (лиштва) геометризованим рослинним орнаментом (лівобережна та південнаУкраїна), низь чорного або червонного кольору (Поділля, Покуття, Гуцульщина, Лемківщина, Закарпаття, Буковина),мережки, хрестик.

Традиційні способи вишивання :

  • Мережка. Цим способом в давнину з’єднували різні частини сорочки. Пізніше, коли сорочку шили машинкою, він використовувався як декоративний у тих самих місцях.

  • Вирізування. Цей спосіб виконувався лляними або й конопляними нитками (біллю (вибіленою), сировою (небіленою), підфарбованою в полелясто-синій або охристий колір). Вирізування часто поєднувалося з лиштвою (настилуванням). Переважав цей спосіб вишивання на лівобережній (подніпрянській) частині України, тобто на Чернігівщині, Києвщині, Полтавщині, Черкащині, Слобідській Україні, Запорожжі.

  • Настилування (лиштва).

  • Низь (низинка). Цей спосіб виконувався переважно чорними або й червоними нитками зі споду полотна, від чого отримав свою назву. Низь переважала у вишивках правобережної (подністрянської) частини України. Полягав він у тому, що узор заповнювався чорною ниткою і розцвічувався незначно кольоровими (жовтою, червоною, інколи й зеленою). Цей спосіб вишивання переважав передусім на Поділлі, Гуцульщині, Буковині, Закарпатті, Покутті, Галичині.

  • Заволоч. Цей спосіб вишивання виконувався в основному червоною ниткою. Він переважав на Волині та Поліссі. Узори цією технікою виконують лише темно-червоною ниткою, а вузенькі смужки білою, синьою або чорною. Заволікання вишивають справа на ліво на всю довжину візерунку. Узори виконанні цим швом можуть бути лише геометричними, вони можуть розміщуватись на всіх деталях сорочки, але найчастіше на вставках та рукавах. Цей шов може бути поєднаним з занизуванням, низиною, настилом, проте цей шов рідко поєднується з іншими.

  • Вишивання кольоровим шовком. Цим способом вишивали вишивки козацької старшини. Вишивали шовком однієї барки з золотою або срібною ниткою. Барви таких вишивок були: зелені, червоні, а також і чорні. Цей спосіб вишивання використовувався також для церковиних речей, тому його неправильно називали — церковним стилем. Правильніше було би назвати, стилем козацької доби.

  • Хрестик . Не відноситься до традиційних українських способів вишивання, яким заповнювали узор вишиванок. Поширився він з кін. 19-го ст — поч. 20-го ст., і частково витіснив традиційні способи. Вишивали цим способом спочатку червоно-синьою заполоччю, а пізніше червоно-чорною. Вишивали не традиційно по полотні, а по канві, тому вишивка виходила грубою.

Для української вишивки притаманні прямі та ламані лінії, криві лінії властиві вишивці сріблом, золотом, шовком та шерстю. Український народний орнамент має чітко орнаментальний характер, тобто простий, реальний, не штучний.

Традиційна жіноча вишиванка

Жіноча традиційна сорочка була обов’язково білого кольору, вишита білими або кольоровими нитками. Вона могла бути довгою, якщо її носили до плахти або запаски і коротшою, якщо її одягали до спідниці. Традиційні жіночі сорочки поділяються за особливостями крою на три види:

  • сорочка «до уставки»

  • сорочка з цільнокроєним рукавом

  • та сорочка «хлоп’янка»

Перших два види мали численні збори біля коміра, сорочка «хлоп’янка» зборів не мала, вона шилася без коміра та з відкритими (непризбираними) рукавами. Перший тип сорочки був поширений на Лівобережжі, Поліссі, Волині, другий тип — на Правобережжі, Буковині, Гуцульщині. Вишивалися сорочки усіх типів біля коміра або комір, на уставках, на манжетах, та нерідко зашивався і весь рукав, особливо в дівочих сорочках, а також сорочки, які носилися до плахти або запаски вишивалися на подолку.

Традиційна чоловіча вишиванка

— сорочка до уставки — це давній традиційний крій української чоловічої сорочки, яка призбирана біля шиї та біля рукавів. Крій цих сорочок такий самий, як і жіночих сорочок Лівобережжя. Така сорочка могла мати відкладний або стоячий комір. Як різновид могла мати відкриті, тобто непризбирані внизу рукава. Таку сорочку носили на території всієї України, крім Буковини. Зараз цей тип сорочок не поширений. До цього типу крою можна віднести також стрілкову сорочку. Цей тип сорочок носили заправленим в штани, окрім Волині та Полісся. В цих сорочках пазухи не вишивали.

— сорочка без уставки (без призбирування біля коміра) — це також давній традиційний крій сорочки, який був безуставковим з коміром, обшитим лямівкою і відкритими, непризбираними на кінцях рукавами. Ці сорочки на запорозьких землях називали чумацькими (на Полтавщині — степовими) або біля порогів (на Дніпропетровщині) — лоцманською. Як різновид така сорочка могла мати відкладний комір та призбирані рукава. Також рукава сорочки могли бути врізані по прямій нитці в сорочку, тобі вони в місці з’єднання прикрашалися спеціальним швом (вишивкою). Вишивали таку сорочку на пазусі та на кінцях рукавів широкими смугами. Безуставкову сорочку носили на Гуцульщині, Покутті, Буковині, Запорожжі, Поділлі, Полтавщині. Ці сорочки на придністрянському Поділлі, Буковині, Гуцульщині, Бойківщині носили по штанах, на решті території України заправляли в штани по козацьки (по шляхетськи, по міщанськи).

Велике значення при виборі орнаменту слід приділити вишивальним швам і кольорам вишиванки. В кольорі вишиванки криється дуже багато таємних символів. Зокрема, чорні візерунки несуть погану енергетику і символізують горе від втрати близької людини. А ось вишаванки з орнаментом білим по білому вибрали молоді скромні дівчата. Така вишиванка підкреслювала природну красу дівчини і служила захистом від злих сил. Червоний колір в вишиванках — це добрий і сонячний знак удачі і захисту. Зелений колір — це символ народження і росту, яким наносили візерунки трави і листя. Жовтий колір — достаток, багатство та сонце, як енергія всього живого на землі.

Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках. Проаналізувавши старовинні та сучасніші зразки вишивок, можна умовно скласти своєрідний атлас регіонів України за типовими для них візерунками, орнаментами і символами, техніками і кольорами.


Кожен регіон України має свої унікальні особливості орнаметів вишиванки-унікальний код. Різні поєднання кольорів, різні сюжети вишивки, різні техніки. Вишивка Донеччини теж має свої унікальні риси.


У вишивці Донеччини переважають теплі кольори, найбільш поширеним є червоний, який поєднують із сірими елементами. Вишивають квіти, рослини, дерева, на рушниках-птахів. Окрім птахів, які символізують щось чарівне, в орнаментах використовують сонце, місяць, зорі- найстарші міфічні символи.



Щодо технік, то на Донеччині не побачиш, хіба що, яворівку та низинку.Традиційна жіноча сорочка тут — з прямими вставками, пришитими на основі, низи довгих рукавів збираються на нитку, або до них пришивають оборки (чохли). Найчастіше вишивкою оздоблювали рукава, коміри та поділ.


Чоловіча сорочка схожа на туніку, з вишитим комірцем-стрійкою,який був розрізаний збоку від пазухи чи посередині, широкими манжетами. Ще один атрибут чоловічого одягу- темна жилетка поверх.


Отже, вишиванка — здавна сильний оберiг, яка захищала від тем­них сил. Залежно вiд того, де саме був орнамент: на рукавах, грудях чи на подолi — вiн певним чином впливав на ту дiлянку тiла.

Тож, пишаймося тим, що ми українці і носімо вишиванки із задоволенням!

(Географічні особливості на мапі «Україна вишивана», зробленій луганськими майстринями, матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.)