Стельмах Михайло Панасович
(24 травня 1912 - 27 вересня 1983)
«Я мрію так життя прожити,
щоб кров і піт віддать землі своїй,
щоб у плодах моїх хилились віти,
щоб розроставсь в глибинах корінь мій.
“В твоїм грозові полі Україно…”
Михайло Стельмах
Михайло Панасович Стельмах — український письменник, драматург, фольклорист. Навчаючись у Вінницькому педагогічному інституті Михайло робить перші літературні кроки. За редакцією А. Малишка виходить його збірка «Добрий ранок».
Стельмах був дослідником-фольклористом – збирав народну творчість ще зі студентської лави. А під час вчителювання разом зі своїми учнями підготував чотири збірники українських народних пісень, оформивши це візерунками традиційної вишивки…
У воєнний період зав’язується дружба з М. Рильським, який стає його наставником та прикладом для наслідування. За його допомогою виходять дві збірки фронтових віршів – «Провесінь» та «За ясні зорі».
Роман «Правда і кривда» викликав першу політичну дискусію в українському середовищі.
Заслуга Стельмаха — перша публічна розмова про факт «незрозумілого» голоду 1932-33 в Україні у глухі брежнєвські часи. У творі «Чотири броди» (1978) Стельмах примушує українське суспільство згадати про жертв Голодомору, вказує на відвертих колаборантів, які брали участь в організації штучного голоду на селі.
Окрім «Правди і кривди» та «Чотирьох бродів» написав ще романи «Хліб і сіль», «Дума про тебе»; повісті: «Над Черемошем. Гуцульські мотиви», «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір»; п’єси: «На Івана Купала», «Зачарований вітряк», «Кум королю». Написав багато книжок для дітей.
У Михайла Стельмаха була чітка громадянська позиція – він виступав за мир. Саме тому був обраний делегатом Асамблеї ООН від України.