Петриківський розпис це українське декоративне народне малярство яке сформувалося на Дніпровщині в селищі Петриківка, звідки і походить назва цього виду мистецтва. Його походження пов’язують з козацтвом і заселенням Дніпровщини виходцями з Полтавщини, Слабожанщини та Поділля у 18 столітті і в першій половині 19 століття. Сьогодні неможливо встановити точну дату виникнення петриківського розпису. Перші дослідження датуються початком 20 століття коли відомий дослідник народної культури Дмитро Яворицький зібрав перші зразки мальовок для колекції музею. За усними переказами селян можна визначити, що петриківським розписом прикрашали будинки ще на початку 18 століття.


Петриківка зародилася на вибіленій стіні селянської хати мазанки. Господині прикрашали сакральними орнаментами піч — годувальницю сім’ї, та бігунцями оздоблювали вікна і двері. Згодом розписи перейшли на речі домашнього вжитку та папір. У цьому виді мистецтва досить багато різноманітних прийомів та засобів малювання. Один з них — тикання калинки власним пальцем. Справжньою калинкою вважається та, в якій залишився відбиток пальця майстра. Перші фарби виготовляли самостійно з відвару трав, овочів де були присутні кольорові пігменти. Такі фарби виготовляли на основі яєчного жовтка, який давав потрібні еластичні характеристики фарби. Значно пізніше з’явилися фабричні барвники і лише в шістдесятих роках стали використовувати гуаш та акварелі. Характерною особливістю є переважання розміщених візерунків (здебільшого квіткових) і створення передовсім фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори. Широке застосування в розписі мають мотиви садових і лугових квітів і ягід. Характерним для візерунків є також зображення акантованого листу, що його звуть «папороттю» бутонів та перистого ажурного листа. Часто в «петриківці» використовується образ жар-птиці — міфічної істоти, що приносить щастя, з фантастичними візерунками по всьому тулубі. Особливим для цього виду розпису є те, що весь малюнок ніби розгорнутий по площині, що має поверхневий вигляд. Орнамент відбудовується навколо одного або кількох стебел, до яких приєднані всі елементи основної частини орнаменту. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису мають силуетне зображення. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурні зображення. Тварини малюють у профіль, а квіти — анфас. Особливістю розпису є також те, що елементи малюнка виводять одним мазком.

Унікальний інструмент в петриківці «кочешка». Це пензлик зроблений власноруч з пучка котячої шерсті і примотаний до палички. Шерсть береться з під лапки котика (відрізається невеликий пучечок). Котячий пензлик дає унікальний візерунок, який іншими пензликами ніяк не зробити. В петриківці є правило, за яким визначають справжнього майстра — він може малювати мальовку без попередньо поміченого контуру і без використання вимірювальних інструментів. Майбутній витвір заздалегідь виношують в уяві і виконують лише після того, як композиція повністю продумана. Таку віртуозність мають далеко не всі майстри, але до неї потрібно іти весь час.


Щоб створити візерунок у техніці петриківського розпису необхідно оволодіти чотирма типами мазка:

1 «Гребінець» — мазок, який починається з потовшення, зробленого натиском пензля, та завершується тонким вусиком, який виконується легким дотиком кінчика пензля. Покладені разом декілька мазків схожі на гребінець.

2 «Зернятко» — мазок, який наносять почавши з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Коли такі мазки покладені з обох боків стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колос.

3 «Горішок» — складається з двох гребінцевих мазків, які зігнуті та поставлені один проти одного. Заповнивши вільне місце мазки «зернятко» отримують форму, схожу на лісовий горіх.

4 «Перехідний мазок» — накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель умочують в одну (наприклад зелену) а потім в іншу (наприклад жовту) фарбу. На папері залишається слід від жовтої фарби який плавно переходить у зелений.

Найбільшого розвитку в Україні петриківський розпис зазнав у 1936 році, коли була вперше організована спеціалізована дворічна школа декоративного малювання де головним педагогом стала Тетяна Пата, що навчила ціле покоління майстрів, які згодом сформували його як сучасне мистецтва. Тому її вважають засновницею школи петриківського розпису. Найбільш відомі її учениці це Марфа Тимченко, Віра Клименко, Пелагея Глущенко, Віра та Ганна Павленко чиї роботи отримали широке визнання.


Сучасна петриківка це декоративно-прикладне, станкове народне малярство. Петриківські візерунки з легкістю можна перенести на будь які поверхні та текстури, починаючи від стін інтер’єру та великих декоративних панно і закінчуючи склом, текстилем та пластиком.


5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.