«Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть,
Без мови немає країни,
Мову, як матір любіть»

Мова! А що таке мова? Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, в яку народ вкладає і своє давнє життя, і розум, і досвід, і почуття.

Мова — краса спілкування,
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє.

Коли народилася мова? Тоді, коли й народилося людство. А може, раніше? Рідне слово — це невід’ємна частина рідного краю. Для українця — це закучерявлені темними парками схили Дніпра в Києві, над якими велично здіймається в небо дзвіниця Печерської лаври; неповторні вулиці під тінистими каштанами; це старовинна архітектура Львова; це золотоверхий Чернігів над срібною Десною, де під склепіннями стародавніх соборів спочивають київські князі й видатні діячі давньої України; це буйно зелена Волинь з сумними плесами озер.

Говорячи сьогодні про рідну українську мову, не можна не згадати про полум’яних синів українського народу, які зберегли її і донесли до нас. Серед цих людей відомі вам Григорій Сковорода, Леся Українка, Леонід Глібов, Іван Франко. Та найбільшого розквіту наша мова досягла у творчості українського поета, художника Т. Г. Шевченка, великого Кобзаря.

Любімо рідну мову, бо це найприродніше і найсвятіше людське почуття! Любов, яка зароджується ще з маминої колисанки, її потрібно розвивати і збагачувати протягом усього життя. І чим глибше людина вживається в рідну мову, тим надійніше вона себе усвідомлює представником свого народу.

Любов до України починається з любові до рідної мови!