«Дідух до хати — біда із хати»

Якщо новорічний Щедрий вечір був продовженням циклу Різдвяних свят, то закінченням суто Новорічних ставало свято під назвою Водохреще. Зараз його святкують 19 січня. Зупинимося на суто новорічних звичаях Водохреща.

Напередодні свята була «голодна кутя». Перед Водохрещами (на «Бабин вечір») готували ті ж самі страви, що й перед Різдвом, але в меншому асортименті.За столи сідали з вечірньою зорею. Подавали пісні страви — кутю, смажену рибу, гречані млинці, засмажені на олії, узвар.Потім кутю «проганяли» («лякали»). В часи Запорозької Січі — стріляниною з гармат чи рушниць. Потім це робили діти — вони били палицями в причілок.

Напередодні Йордана ,коли ж на дворі темніло,в багатьох регіонах України виносили в садок або на вигін солом’яного «дідуха» і пускали його на «теплий дух», тобто спалювали. Це був старовинний обряд спалення зими — щоб накликати ранню весну. Потім дівчата збирали попіл і несли на город — «аби огірки добре родили».

Уранці наступного дня йшли до церкви або до водойми святити воду. Глечики, банки й пляшки з водою обов’язково квітчали безсмертником або висушеними васильками — «щоб Бог милував від злої напасті». Тут, власне, і відбувалась найвеличніша, найурочистіша церемонія Йорданських свят. Зокрема, після молитви над ополонкою священник вмочував тричі в воду срібного хреста, після чого вона вважалась освяченою. Процес водосвяття супроводжувався, як правило, пострілами з рушниць. Під час рушничної стрільби в небо підкидали голубів, яких теж приносили з собою. Голуби символізували появу «Божого духа».

Набрана з посвяченої ополонки вода вважалась найцілющою. Її берегли протягом року і вживали при внутрішніх хворобах, змазували хворі місця на тілі, суглоби, лікували дитячий переляк, породіль при пологах, кропили від злих духів хати, стайні та ниви при першому весняному засіві тощо. На місці церемонії матері змащували дітям лоба — «щоб мудра була голова», очі — «щоб добре бачили», вуха — «щоб чули тільки гарні слова». З лікувальними властивостями йорданської води пов’язувались інші звичаї та обряди українців. Так, у центральних і східних районах України мали місце хрещенські купання, під час яких найсміливіші чоловіки і парубки стрибали в освячену ополонку. За народним уявленням, цим вони могли оберегти себе протягом всього року від різних хвороб. Повернувшись із церкви або з водойми, батько брав жмут безсмертника чи васильків і окроплював усе в хаті, на подвір’ї, всю худобу освяченою в церкві водою.

Але повернімося до дідуха.

Зустріч Різдва й Нового року вимагала свого об’єднавчого символу. У містах уже в XIX столітті таким символом стала ялинка. По селах залишався старовинний дідух, різдвяна прикраса, що символізувала урожай, добробут, багатство й була оберегом роду. Дідух — це пшеничний, житній або вівсяний сніп, який ставили на покутті. Як правило, його робили з останнього обжинкового жмута соломи. Напередодні Різдва всією родиною обходили з ним навкруги обійстя, а потім урочисто заносили в хату.


Дідух, його ще називають дідо, дідочок, сніп-рай, коляда, колідник. Згідно із традиціями, дідух — це останній обжинковий сніп. Овес, жито, пшениця, льон — його основні складові. Солом’яний оберіг — це дух предків, дідів, збереження традицій і пам’яті родини. Це символ доброго врожаю, миру й злагоди в родині, достатку в домі. Традиція ставити в оселі на покуті дідуха походить ще з дуже давніх часів. У дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, символом пам’яті про предків.

Святковий сніп перебував у хаті протягом тижня (подекуди навіть до Водохреща). Його присутність привносила в родину святковий настрій, затишок і святковість. У народі казали «Дідух до хати — біда із хати».

У наш час сніп часто замінює невеликий «букет» із колосків, різних сухих трав та квітів, безсмертників. Проте приємно, що щороку дедалі більше українців відновлює традицію ставити на Різдво у своїх оселях дідуха.

Пропонуємо власноруч зробити дідуха для своєї оселі переглянув декілька ідей та мастер клас.


Для виготовлення ми обрали дещо іншу форму дідуха, аніж йшлося раніше. Він буде меншим, а отже його легше буде розмістити на столі.

Очищаємо колоски від листя.


2. Замочуємо колоски в окропі на 15-20 хвилин. Це їх пом’якшить і вони стануть еластичнішими.

3. Колоски формуємо у пучечки по 7 штук у кожному.


4. Зв’язуємо пучечки білою ниткою чи лляною мотузкою одразу під колоском. Стягуємо якомога сильніше інакше пучечок може розсипатися.

5. Обираємо найтовстіший пучечок. Він буде головою.


6. До нього трошки нижче, по колу прив’язуємо ще три пучечки.

7. Потім нижче прив’язуємо ще п’ять пучечків.


8. Вирівнюємо довжину. Обрізаємо зайве.

9. Стебла внизу розділяємо на три рівні частини та щільно обмотуємо ниткою. Це будуть ноги нашого дідуха.


Відколядувалися і відзасівалися новорічно-різдвяні свята. Традиційно по їх завершенню спалюють Дідуха.Таким чином закривають новорічні святкування. Називають цей обряд «розколяда». В різних регіонах України побутує своя часова традиція здійснення цього обряду: або на другий/третій день Різдва або на Старий Новий рік або й на Водохреща.

В народі кажуть, що лише після такого дійства варто починати планувати нові справи на новий рік. Бажаємо творчого успіху!